ОСББ "Вільнянський"

Океан Ельзи & Один в каное - Місто весни

isemko — Thu, 09 Sep 2021 19:42:06 GMT

МИКОЛА ЛЕОНТОВИЧ І ФАТАЛЬНЕ ПРОРОЦТВО ЙОГО “МУЗИ”

isemko — Sun, 27 Dec 2020 08:50:16 GMT

Каємося, але навіть ми шаблонно асоціюємо Леонтовича передусім зі славнозвісною різдвяною колядкою.
І на превеликий жаль, лише завдяки цій колядці ім’я видатного композитора повернулося в сучасну історію. Хоча «Щедрик» – один з півтори сотні талановитих обробок Леонтовича, які заслуговують не меншої уваги. Широкому загалу лише відкривається величезний творчий здобуток і непростий життєвий шлях Миколи Дмитровича. Не всі навіть знають, що він – Дмитрович, а це – далеко не останнє, що варто запам’ятати про цього видатного українця…$CUT$

Син священника

І саме батько, який попри сільську освіту і життя вмів грати на віолончелі, скрипці, гітарі і керував хором семінаристів, навчив Миколу музиці.

Він теж мав стати священником, але відмовися від сану. Батько через брак коштів віддав його до Шаргородського початкового духовного училища, де учням забезпечували повний пансіон, а потім вже юний Микола сам вступив до Подільської духовної семінарії в Кам’янці-Подільському. Тут він освоїв скрипку, фортепіано, духові інструменти, навчився по нотах читати складні партії церковних хорів, вперше почав обробляти народні мелодії і після закінчення семінарії обрав роботу сільського вчителя. Сам організував в селі Чуків, де вчителював перші роки, самодіяльний симфонічний оркестр.

На Донбасі, куди Леонтович переїхав під час революції 1905 року, зібрав хор робітників, який виступав на мітингах

«Фанат» Миколи Лисенка

Вивчав його твори ще в семінарії, адаптував чужі мелодії за зразком Лисенкових і одну зі свої збірок пісень присвятив улюбленому композитору.

Сам Леонтович написав загалом понад 150 музичних творів. Серед них такі відомі, як «Дударик», «Пряля», «Козака несуть». Особливо активним для композитора видався післяреволюційний час і час встановлення Української Народної Республіки. Він викладав в різних містах, «мотався» між Києвом та Москвою, де займався з відомим теоретиком музики Болеславом Яворським, співпрацював з поважним у той час композитором Кирилом Стеценком. Саме в цей час він написав «Легенду» за мотивами твору Миколи Вороного.

Чотири редакції «Щедрика»

І саме четверта версія, виконана у 1916 році хором Київського університету в Київському купецькому зібранні (нині – Національна філармонія), принесла композитору величезний успіх, ставши основною – тим самим «Щедриком», яким його знає сучасна Україна і весь світ.

Працював у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти після приходу в Київ більшовиків.

Леонтович викладав у Музично-драматичному інституті імені Лисенка, працював разом з Григорієм Верьовкою у Народній консерваторії

Перше видання «Щедрика» Миколи Леонтовича в Україні, 1918 р. (https://dt.ua/ART)

Музична наука

Микола Леонтович придумав і першим застосував різні хорові звукові ефекти, один з найвідоміших – спів із закритим ротом, своєрідне переосмислення мелодики народного плачу. Ще Леонтович розробив темброву варіантність виконання народних рапсодів, створював оригінальні хорові композиції, відтворив і ввів в свої твори забуту в той час імпровізаційну творчість українських кобзарів.

Першим в історії української освіти склав підручник з нотної грамоти для школи. Але жоден екземпляр, на жаль, не дійшов до нашого часу.

Між двох вогнів: дружиною і музою

Леонтович «розривався» між двома жінками – дружиною і «музою». Ще у 25 років він одружився з Клавдією Ферапонтівною Жовткевич, яка вірно супроводжувала його в усі міста й села, куди композитор вирушав працювати. У подружжя народилася донька Галинка. У 31 Леонтович влаштувався викладати спів у жіноче єпархіальне училище в Тульчині і десять років керував там жіночим хором. Там же згодом познайомився з Надією Танашевич – молоденькою лібретисткою, вихованкою училища. З нею він почав працювати над хоровою оперою “На русалчин Великдень” за однойменною казкою Бориса Грінченка. Надія писала текст лібрето, до неї Микола Дмитрович їздив (ще й разом з донькою) аж у село під Гайсином задля музичних доопрацювань. Композитор запевняв, що з лібретисткою його пов’язує лише музика, але дружина Клавдія страшенно ревнувала чоловіка до молоденької Надії. Подейкують, саме ця вихованка напророчила Леонтовичу ранню смерть.

Начебто він жартома розповідав, що Надія якось глянула на його долоню, побачила коротку лінію життя і розплакалася

Микола Леонович з дружиною та донькою (Вікіпедія)

Дорога до смерті

Леонтович пройшов 270 км пішки з Києва до рідного Тульчина, куди змушений був тікати після того, як столицю взяли денікінці у серпні 1919 року. Тут Леонтович заснував першу в місті музичну школу, викладав у церковному училищі. Але ця робота не давала заробітку, і від страшенних злиднів Микола Дмитрович спершу відправив свою доньку, а потім відправився сам – ще 80 кілометрів пішки – до свого ж батька-священника у село Марківка.

Прожив лише 43 роки – дуже мало навіть за тодішніми мірками. Про смерть Леонтовича упродовж 80 років лунали різні версії, а правда стала відома лише у 2000-х роках, коли розсекретили чекістські архіви.

Загадкове вбивство

Був вбитий 23 січня 1921 року, хоча офіційно про смерть Леонтовича газета «Вісті» сповістила аж 2 березня. За дослідженням видання WAS, 22 січня до хати батька Леонтовича, де вже був і Микола, і його донька, під’їхала підвода. «Федір Грабчак з сусіднього села керує кіньми, невідомий молодик – за пасажира. Інтелігентне обличчя, пристойне пальто, на голові легка кепка не за погодою. Представляється Афанасієм Грищенком, уповноваженим ЧК з боротьби проти бандитизму в селах і проситься переночувати.

Родина та гості разом вечеряють і йдуть спати. Хата в отця Дмитра мала – на дві кімнати. В одній лягає він з онукою та донькою, в іншій стелять Леонтовичу і гостю. Щоб Грищенко не змерз, батько накриває його своєю шубою.

На світанку родина прокидається від гучного звуку. Батько забігає до сусідньої кімнати. Микола Леонтович напівсидить на ліжку, з правого боку стікає кров. Навпроти – Грищенко з гвинтівкою. Стрілець наказує Грабчаку зв’язати рушниками руки сестрі та доньці. Священик має показати, де золото. Золота нема.

Грищенко забирає шубу, білизну, ложки, годинник Леонтовича, взуття. Композитора доводиться ховати босим

Чекістська змова

У розсекреченому рапорті начальника Гайсинської повітової міліції йдеться: «В ночь на 23-е января агент уездчека Грищенко выстрелом из винтовки убил сына священника с. Марковки, Кубличской волости Николая Леонтовича 43-х лет, у которого Грищенко ночевал, и 26-го января Грищенко, скрывавшийся в м. Теплике, при преследовании его чинами милиции, выстрелом из винтовки ранил в живот милиционера Твердохлеба».

Діяв чекіст з власної ініціативи чи за наказом, невідомо. В архівах є дані про виплату йому 5000 рублів «на секретные расходы». Якщо Грищенко справді, як він казав, їхав з Кіблича до Теплика через Карабелівку, то Марківка була не по дорозі.
Що сталося з Грищенком, достеменно не відомо. Є непідтверджені відомості, ніби згодом сусід Леонтовичів зарубав вбивцю лопатою».

Вічна пам’ять про композитора

Справу «Композитора Леонтовича» вів особисто майбутній міністр внутрішніх справ УРСР Іван Головченко, який навмисне перекручував зафіксовані свідками дані, приписував родичам фальшиві слова і виставив вбивство композитора як «петлюрівсько-розбійницький» напад. Така фальсифікація була зроблена навмисне, аби придушити розмови про утиски Леонтовича за його «націоналістичні музичні вподобання», за просвітництво і розвиток церковного хорового співу, а також аби приборкати гнів селян, обурених чекістським вбивством сина священика.

Відзначити дев’ять днів по смерті композитора зібралася в Київському музично-драматичному інституті вся професура, студентство, діячі культури, і це попри ризик переслідування з боку ЧК. На цій зустрічі було створено Комітет пам’яті Миколи Леонтовича, який згодом став Музичним товариством його імені. До нього входили Борис Лятошинський, Павло Тичина, Лесь Курбас, Гнат Хоткевич.

Ім’я Леонтовича залишалося під негласною забороною до «хрущовської відлиги» 1960-х

Пам’ятник Леонтовичу в Тульчині (http://travel.creature.biz.ua/)

«Щедрик» назавжди

За три місяці до вбивства Леонтовича, 5 жовтня 1921 року, «Щедрик» вперше пролунав в США – діаспорський хор Олександра Кошиця виконав пісню в нью-йоркському «Карнегі Хол». А в 1936 році Пітер Вільховський, який працював на радіо NBC, записав англійську версію слів до «Щедрика» і назвав пісню Carol of the Bells.

Майже 140 мільйонів переглядів в середньому мають найпопулярніші переспіви Carol of the Bells на ютубі. А незавершену Леонтовичем оперу “На русалчин Великдень” дописав і відредагував Мирослав Скорик, назвавши твір «Русалчині луки». У 1977 році її поставили в Київському театрі опери та балету.

Джерело: https://ukrainky.com.ua/

Такі пісні мають лунати на День Незалежності!!!

isemko — Wed, 11 Nov 2020 05:34:14 GMT

УПС...Ц

isemko — Sat, 18 Apr 2020 16:35:28 GMT

Ria Colos
топ-автор

УПС...Ц

Сползал бы по крыше отец Лугандоний,

Но ручками труб не достать.

Покушать и выпить любил Лугандоний –

Его лишь как мячик катать...

Не успел Отец Полиандрий откашляться по-человечески, как уже стоял в больничных шмотках перед какой-то безликой сероватой стойкой. А вот служащий был очень даже ничего – длинные волосы, музыкальные пальцы, правильные черты лица. $CUT$

- Это меня выписывают, что ли? – попик удивился, что дышать стало намного легче. Точно, выздоровел! Ну, я теперь на Пасху... И пацан такой...

Пацан ничего не ответил и уткнулся в ноут.

- Спускайтесь двумя этажами ниже, в приёмную.

- Меня выписывают? – служащий казался Полиандрию всё симпатичнее.

- Вас уже давно... выписали. – не поднимая головы и без выражения сказал тот.

- А ты, сын мой, в храм Божий ходишь? – поп подошёл вплотную.

Служащий вздохнул и явно нажал на красную кнопку под столом.

Из лифта вышли два охранника, которые батюшке тоже показались ничего – такие с брутальной усталостью. После выздоровления ему так хотелось жить, что было уже неприципиально, с кем.

Внизу было страшное столпоторение. От лифтов тянулись десятки извилистых очередей. Полиандрий по старой памяти попробовал занять сразу несколько, но подоспевшие охранники двумя парами наручников повенчали попика со старухами из его же прихода.

- Ещё раз дёрнетесь – на болты посадим, - сказал тот, что постарше.

- Ах ты ж паскуда клятая! – признала батюшку бабка слева. – Ты меня причастил, а потом у меня вся семья отэтой гадостью поболела! И вон соседку мою тоже ты причащал, так мы все здесь и оказались!

Попик хотел было сказать, что его выписали, значит, и их скоро отпустят, но тут подошёл новый охранник и, отцепив его от старух, куда-то поволок.

- Простите, а куда...?

- В ВИП. Ты у нас походу молодца.

В загончике для важняков народу было чуть поменьше. Тут и там появлялись охранники, тянувшие клиентов – кого на выход, кого куда-то вдаль. Кто-то орал, что нет ни вай-фая, ни мобильной сети. Отца Полиандрия хлопком по плечу усадили на жёсткий стул. Приём вела отросшая блондинка с глубоко посажеными прокурорскими глазками.

- Здра...

- В камеру смотрим! Портрет не морщить. Не распознаёт. Он точно к нам?

- Да. Отец Полиандрий.

- Что ж за день сегодня. Будем искать. Отец. На О – образование в Украине – уже с концами, овцы гламурные уже прошли, руки надо было мыть, Отелло – сорян, это реклама утягивающего белья, Отец Авак... тьфу, Аввакум, Отец Иона, Отец Порфирий.... Все уже здесь, оторва из парламента ещё в процессе, отребье опэзэжистское – ты гля, тоже лечится, ну ничего, подождём. Здесь нет.

- Может, на П поищем? – сориентировался попик.

- Тебя только на П и искать, - хмыкнула прокурорская. – Пародия на парламент – ещё дёргается, пародия на президента – уже вот-вот, партия регионов – барахтается, ну-ну, полудурок с гриппом из инстаграмма – прошёл, три миллиона подписчиков накашлял, и не помогло... Полиандрия не вижу.

- Может, давайте на Х? – улыбнулся он. – Я ж христианин, - поспешил он пояснить, увидя выражение лица блондинки. Ту перекосило.

- Ага, щазз! У нас на той стороне весь Совет Директоров ходит в футболках со Стетхемом и надписью «Я такого не говорил!» На Х ему посмотреть... – прокурорская набрала внутренний номер. – Ань, подмени меня. – и рассыпалась пеплом.

- Меня наименование товара Люй Ань, - перед Полиандрием соткалась из воздуха китаянка в маске на одно ухо. – Вы фиксировать благопристойный чин?

- Что?! – к разговору с Али-экспрессом батюшка готов не был.

- Вас наименование и артикула?

- Кого что?!

- Звать тебя в натуре как? – перевёл охранник.

- Алексей я. Алексей Петренко. Лёша Краснокузненский, может, слышали... – поп понял, что вменяемый охранник – его последняя надежда поскорее выписаться.

- Призыв отвергнут.

- Фух, перекурила, аж полегчало. Шо вы тут? – прокурорская была готова продолжать работу и даже соткалась как-то плотнее, что ли.

- Дочь моя, посмотрите УПЦ МП.

- Давай. УПЦ МП – Уповай, Причащайся, Целуй. Может, Поможет. Тебя там нет. И система дуркует.

- Упс, - тихо сказал охранник.

- УПС – Упразднённые Попы Совкодрочеры, - парировала блондинка. – Увы.

- Песец. – выдохнул Полиандрий.

- ПЕСЕЦ – Преступная Еретическая Секта Единороссов и Царепоклонников, - с готовностью прочитала служащая. – И здэс тибя нэт, и здэс тибя нэт... И здэс, кароче. Всё висит. Обожди.

- Это... простите, а сколько ждать?

- Ты шо, дурак? Для тебя теперь вопрос времени не стоит вообще. Это мы тут вкалываем в авральном режиме из-за вас. А ты отдыхай, пока можно.

Блондинка набрала внутренний. Занято. Снова и снова. Выругалась и что-то отправила с телефона. Через мгновение появился человек в чёрном костюме, подогнанном по фигуре, и с кожаной папкой. Если бы не собранные в хвост смоляные волосы, отец Полиандрий сказал бы – не ниже подполковника.

- Мадам, сейчас всем тяжело, - хвостатый поцеловал блондинке ручку. – Просто обвал. Горим, простите за каламбур. По новой директиве всех, кто ушёл по короне, заразившись во время антисанитарных причастий и служб, отправляем в 183-й кластер, сами виноваты. – недоподполковник порылся в папке. – А с этими товарищами разговор особый. Я займусь. Директиву оставил. Ссылка придёт позже. Сейчас всё настраиваем, система пока лежит. Отдохните, я его... обилечу, так сказать. У вас на этот кластер доступа может и не быть.

Он устало упал в кресло.

- Давно такого не было. Ты в курсе, кому ты систему учёта положил, полупендрий? У нас как бы на самоубийц своя квота, а в статистическом управлении люди тупо вешаются.

- Каких самоубийц? Какое управление?

- Ты что, до сих пор не понял, куда попал? – мужчина брезгливо ухмыльнулся. – Все, кто умер, ибо пожертвовал мозги твоей московской церкви, теперь проходят как самоубийцы. У нас начдепартамента умом тронулся, нобелевский лауреат! Потому что цифирь не бьётся, а он знает, что такой погрешности в сводках быть не может! – хвостатый колотил смуглым кулаком по столу.

- Как... какое самоубийство?! Да что ты несёшь! Они мученики за веру! – Полиандрию снова стало трудно дышать. Откуда-то появился запах серы.

- Не путай трефное с низкооктановым. Мученик –тот, кто не предал своих идеалов и своим примером укрепил веру других. Какие там идеалы?! Гречка под выборы? Это суеверные идиоты, для большинства которых что Вербное воскресенье, что перевербованное... Они плавают в сути вопроса. Ни ты, ни твои коллеги по цеху ничего им не объясняют в доходчивой форме. И для твоих замшелых дур церковь – это госсип-клаб и кадило-пати. Так понятно?

- Какой Госдеп?! – попик понял, что ему пытаются пришить закулису.

И мы уходим на рекламу!

Седьмой год войны. С самого начала которой мы поняли, что бурятонеты и якутошахтёры с псковско-ульяновскими заблудшими не переносят наши религиозные праздники. Это время обострений и провокаций.

Гривня карта ПриватБанку 5168 7573 4764 2680 Донік Роман

Независимо от отношения к религии, вероисповедания и конфессии – на поддержку экзорцистов, изгоняющих нечистую силу с украинской земли

- Полулёша, если б ты знал, как больно делать фейспалм вот этим, - он протянул руку, и Полиандрий увидел чёрную лапу с острыми железными когтями. Захрипел, перекрестился и, путаясь, стал читать Отче наш. Почему-то сразу вспомнил, как часто опечатывался в СМС, выходило «Отче гаш», и пацаны ржали шо дурные.

- Та поздно уже, - тихо сказал когтистый. - Поздно ты Его вспомнил. Ладно, заболтались.

- Меня тоже...туда... кто... сам?

- А в слове «туда» не опечатывался? Иуда! Ты так легко не уйдёшь. – он улыбнулся, и попик прикинул, сколько может стоить такой рот – с материалами и работой. До чёрта. – Из-за таких, как ты, люди отвернутся от храмов. – продолжил он. - Двух своих бабок помнишь? Ни у одной ни дети, ни внуки, кто выживет, больше вообще ни в какой храм не сунутся. Ты думаешь, нам это на руку? Мы что, хотим себе сделать больше работы? Люди недалёкие, то есть большинство, вообще обойдут веру стороной. А оно мне надо? Тут пацаны детей месяцами не видят! А ты прикинь, чего после Пасхи будет!

- Может, давайте меня назад, а? Я всё исправлю, с Бо...

- А ты не попутал? У нас машинка времени на профилактике, а Эйнштейн на той стороне запил, когда к вам поближе присмотрелся. Чокаются вон онлайн со Стивеном Кингом и Илоном Маском. Все в шоке. Все хотят ядрёну бонбу, но мы ж не зве... не печенеги.

Когтистый достал из папки металлическую планку и раскалил её добела своим дыханием. Второй лапой схватил Полиандрия за руку.- Идентификационный! – прорычал он. – Как ты всегда говорил, от диавола! Значит, эксклюзив.

Попик взвыл от боли.

- А ты кому служил? – усмехнулся хвостатый. – Ты погибшего за други своя отпевать отказался. Пока не разобрались и не перевели его на ту сторону, куда надо, он здесь троих офицеров элитного подразделения положил – решил, что кадыровцы. Ты христопродавцев братьями величаешь. Хрен бы с вашим патриархом Игиллом на Москве, хрен бы с ним, с царём, любись он балеринкой. Но твоя проповедь о том, что наш генеральный дистрибьютер Упредимир Упредимирович – ваш брат? Вам до него – как до федерального резерва пешком по дну Атлантики. У тебя чё, манюня величия? О да, он таки брат. Брат рода человеческого. Я бы даже сказал, брат-2.

Когтистый принял свой изначальный облик, схватил Полиандрия за шкирки и понёс к лифту.

- Я тебе компанию подобрал – пальчики оближешь! Ну, или по ситуации. Все, как и ты, отвратители людей от веры. Игиловец, не сильно грамотный, но с фантазией. Хитровышитый хасидский ленин. У него из оружия одни плевки, но заговорит кого угодно. И типа преподобный из Луизианы. Расчленитель. Но ты не теряйся, у нас чего оттяпали – опять отрастает, как ни кроши.

Хвостатый вызвал лифт. Нацарапал у Полиандрия на лбу сакральное слово.

- Если хочешь быть здоров – причащайся! Ну, у нас хоть курить можно.

Фото: Google

Вы ЭТО выбрали? Заставьте ЭТО работать!

isemko — Wed, 22 Jan 2020 17:44:10 GMT

Tanya Adams
топ-автор

Вы ЭТО выбрали? Заставьте ЭТО работать!

В 14-м 15-м мне казалось, что в этот пиздорез, пережевывающий жизни и судьбы, втянуты все. $CUT$

Не сопричастных нет. Каждого зацепило.
Окопами, сетками, медикаментами, рисунками на фронт, похоронками, пленом. НЕРАВНОДУШИЕМ.
Вот это неуклюжее чувство при виде человека в пикселе с заёбанным лицом и сразу миллион мыслей. Сколько друзей он похоронил? Сколько морщин добавилось у его жены? Сколько раз она сказала детям и себе, что всё будет хорошо? Когда этот лаптеногий Молох уже нажрётся чужих жизней? Где предел амбиций лысого упыря? Предел покорности 140-ка миллионов его рабов?
А потом оказалось, что есть люди, у которых войны нет. Они не провожали мужа на фронт. Они не искали сына в подвалах Донецка. Они не собирали всем миром 20-ти летней девочке на хороший протез и не носили супчик в госпиталь.
У них блядь всё за.е.бись.
Они ВНЕ. Они ВСЕГДА вне чего угодно, что херово вписывается в уютный мня-мирок, где можно заказать суши на дом и «прилёт» - это когда самолёт садится. Им так удобно – думать, что серый волк не асилит сломать их конкретный домик к чертовой матери.

А потом вот этих, нетронутых войной, оказалось много, и один из них был назван Президентом Украины. Хотя логичнее было бы назвать его губернатором Малороссии.
И он начал реализовывать проект «Просто перестать стрелять».
Может потому что идиот. Может потому что уклонист и тоже по жизни ВНЕ. А может просто исполнял написанную роль. Читал с листа.

Недавно в районе Золотого «развели войска».
Это такой термин, описывающий отступление в чисто поле с голой жопой. Ну и плюс ремонт моста, чтоб с той стороны было удобнее флаги развешивать и за пенсией ходить.
По итогу стрелять там не перестали ни на один день.
А за прошедшие выходные – 10 раненых и один погибший. 72-я бригада. 120-е миномёты.
Штаб ООС молчит. У них выходные, Водохреща и вообще какая разница. А ещё очень стрёмно растопырить рот и произнести «Мы обосрались», потому как основное, чем долбали Пороха – это война. Гибнущие люди и огромный ресурс, который лучше было бы поделить между страждущими.
Порох не сумел «прекратить» войну, потому что никакого прекращения в природе не существует. Есть победа или поражение. И мы побеждали, пусть медленно, пусть с потерями, но мы двигались на Восток, а не на Запад.
Зеленский не сумел «прекратить войну» тоже. Потому что выбрал поражение. Нормальный такой метод прекращения войны, но этот поц хрипатый, наверное, не знает, что не существует точки на карте Украины, где рукой РФ написано: «Всё, нам хватит».
А может знает, но надеется, что в великой российской империи и для него найдётся пара корпоративов в месяц.
Новым "политикам" ни в коем случае нельзя говорить в одной связке слова «Золотое» и «обстрел». Иначе вся их сраная дендрофекальная конструкция ёбнется им же на головы.
Разведение, оказываицца, не работает!
С той стороны, оказываецца, не Порошенко ведёт войну, как рассказывали пять лет! А Вованька, по ходу, такой себе миротворец, пальцем деланый! А мы-то думали, щас он ножкой топнет и сразу мир. А тут вон оно чё?!
Ну молчите, штош. Или напишите про Ореховое, тоже смешно.

А вы, котики, которых не зацепило, чья совесть и гражданская ответственность до сих пор в эмбриональном состоянии, ДОЛЖНЫ понять. Он пиздеца вас отделяет тонкая стена из человеческих тел, способных держать в руках оружие. Строй людей, обменявших суши и Вечерний Квартал, на сырой окоп и прилёт 120-го. Мужчин и женщин, которым жизненно необходимо понимать – ЗАЧЕМ они там стоят. В то время как Верховный Главком жуёт сопли и блеет «Какая разница!», штаб ООС отдыхает, а благодарные сограждане говорят «я тебя туда не посылал».
Знаете, зелёные миротворцы, вы ЭТО выбрали, так заставьте ЭТО работать! Иначе в один прекрасный момент ваши иллюзии лопнут так, что мозги со стен придётся отшкребать шпателем.
Россия не остановится никогда.
"Можно подписать меморандум, договор о мире, развести войска. Можно отдать им Крым, Донбасс и половину Украины. Можно прожить 10, 20, 30 лет спокойно, пока РФ будет ковырять отвёрткой в ухе и кошмарить других своих соседей.
Но рано или поздно оно отдуплится и, роняя радостные слюни, въебёт тебе в лицо.
ПРОСТО ПОТОМУ ЧТО МОЖЕТ." (с)(моя)
И когда вас будут пытать небратья на подвале, можете вспомнить, как Украина просто перестала стрелять.

Девушка, которой часто не везет. И вот опять...

isemko — Sun, 10 Nov 2019 15:22:11 GMT

Егор Минин
sandbox

Девушка, которой часто не везет. И вот опять

$CUT$

В 1991-м году одну юную девушку служба опеки забрала у пьющих родителей. Ее сразу усыновил мужчина, который ей сделал новые документы и купил отдельную квартиру.

Девушка повзрослела и в 1994-м году утроилась на работу, где ее начальником был, на первый взгляд, адекватный человек. Но позже девушка узнала, что ей по ночам нужно работать на его зятя.
Она вкалывала на чужую семью сверх нормы, а получала гроши. Ей казалось, что это самая ужасная работа, пока в компанию, в 2010-м году, не прислали нового директора - хамавитого мужика, пахнущего одеколоном "Саша" и кухонными тряпками, т.к. постоянно ошивался у поварих.
У нового директора было двое сыновей, на которых, как вы догадываетесь, девушке пришлось вкалывать почти 4 года. Позже стало известно, что новый шеф был старым другом ее пьющих родителей и однажды он захотел вернуть ее в старый дом. Служба опеки вовремя вмешалась и даже инициировала уголовное дело по статье УК "Торговля людьми". Подозреваемый был вынужден бежать от правосудия и поселился у своих пьющих друзей.
В 2014-м году в компании появился новый директор, который посоветовал девушке, что в ее жизни нужно что-то менять кардинально: задуматься о получении нового образования и начать изучать иностранные языки. "Компании пора выходить на международный рынок", - говорил он.
И все бы ничего, но для этого "выхода" всем сотрудникам нужно было также повысить свое образование и освоить языки. 73% трудового коллектива не были к этому готовы. В 2019-м году они потребовали смены начальства и в компанию был прислан новый директор, который привел с собой друзей и дал им руководящие должности.
Девушка досталось место секретарши, которая должна была по вечерам еще быть сиделкой бабушки нового директора.
Оказалось, что бабуля была раньше подругой пьющих родителей нашей героини и поддерживала с ними связь. Она каждый вечер рассказывала девушке, что ее родители уже не пьют и ей нужно задуматься о возвращении домой, конечно, после того, как бабушка окрепнет.
Чем все закончилось я не знаю. Но обязательно потом расскажу.

Совсем сивохо

isemko — Sun, 03 Nov 2019 12:19:17 GMT

Look Gorky
топ-автор

Совсем сивохо

После пяти тысяч лайков текст снесли с ФБ. Кажется кабан, услышав лязг ножа в тазике и хруст соли в пакете, что-то заподозрил. $CUT$

***

Что-то мне стало совсем сивохо.

Так вот, Сивоха, ты третий день в Мариуполе. И открываешь для себя новые пласты бытия. Оно и понятно - ты жирный избалованный мудак, попавший в страшный фронт, почти на передовую. Наверное, тебе теперь за это положена медаль. А может быть даже орден.

Жирный - это не оскорбление. Я тоже бодипозитивный, но я свое пузо утягивал в бронижилет. А когда нас отпускали в Марик на отпуск, то нам казалось что мы попали в глухой тыл. Мы, Ангелы, были не менее узнаваемы чем ты. К нам подходили на улицах, давали детей сфоткаться, целовали на улицах незнакомые женщины.

Тайра шла в шапке с лисьим хвостом, опираясь на костыль, а мы с Фоксом сопровождали по флангам, в мультах, с шеями, обмотанными шемагами и с тяжелыми набедренниками. И с ногтями, из под которых выковыривали спичками чужую засохшую кровь под мобгоспиталем на Амосова.

Мы не выебывались, просто давали понять мариупольским - мы здесь. Вы наши, мы вас не бросим никогда. Мы настоящие, мы есть, стоим под Широкино. Мы вас любим. Не бойтесь. Сволочь не пройдет, там три батальона стоят, и "сейбры" комбата Каскада тоже. И сто-три -один разведосы. И кошка Трешка. Там не прорвешься.

Нас с Фоксом стригли бесплатно на Восточном, даже с грязной головой - а чем ее мыть зимой в Широкино? в море окунать? - пропускали без очереди в маркетах, и однажды две проститутки в сауне решили дать нам бесплатно. Мы обнялись с ними и плакали. И они просили - мальчики, только не уходите. Не бросайте нас тут.

Тебе так не жить. Даже за деньги.

Полгода под Мариком, ледяное море, мерзлый сайдинг располаги, приходы в разных калибрах. И замерзшая кровь на полу эвакуатора. И ночь, которая начинается в четыре часа дня. И утро в которое надо вставать, а хочется сдохнуть.

Так вот, Сивоха, уйти должен ты, а не мы. Ты там третий день, и уже прозрел. А мы там жили и воевали. И за нами парикмахерши, продавщицы маркетов, швеи военторгов, таксисты, бабушка "семьдесят пять копеек", водители трамваев, дикий дед с колесом, и футбольная команда, и даже проститутки.

Они же уважаемые проститутки, а не дешевые бляди, как ты. После тебя - я бы им руку поцеловал.

Они за деньги свое собственное тело отдавали, а ты - наше, солдатское.

Упитанный сутенер на солдатском мясе.

Клубника или валежник, або Бери работящую

isemko — Fri, 04 Oct 2019 19:16:14 GMT

$CUT$

Look Gorky
топ-автор

Клубника или валежник, або Бери работящую

- Папа, а што лучше собирать - валежник или клубнику?

- Валежник.

- А если за сбор клубники зарплата в евро, а за валежник - штраф в рублях?

- Валежник.

- А если клубнику собирать на Средиземном море, а валежник на Белом?

- Валежник.

- Папа, а если...

- Я тебя щас уебу, блять!... Допапкаешься! Сука, говорила же моя мама - не бери жену грамотную, бери работящую. Весь в Галку пошел. Та тоже в Полтаве швейку закончила, набралась там всякого.

- Работящие в Рязани на автовокзале за бутрик работают, а наша мамка - в Таиланде. Она даже в интернете есть. Я ее страничку лайкнул. У нас на обед яишница была. А у соседей брусника. Еще повезло, у Мазаевых были грибы. Вот, двоих отпевать будут в клубе железнодорожников имени Кагановича, по православному обряду.

(папка вздыхает и наливает)

- Маленький ты еще, Вовка. Не поймешь. Одно запомни: у нас лучше собирать валежник. А это гейропейство... Сначала ты клубнику собираешь, потом унитаз начинаешь мыть. А где его взять - этот унитаз? Значит купить надо. А купишь унитаз - захочешь купить велосипед. А потом мотоцикл. А потом машину. А унитаз куда ставить? Квартиру пойдешь покупать. А ее обставить. Мебель, обои всякие. Вилки-ложки.

- Велосипед??? Мне? Папка, честно?...

- Да! А потом в жопу начнешь ебаться как только велосипед купишь! Вот так все с клубнички и начинается. В общем, слушай...

(папка решительно выпивает)

- ... Собирай валежник и не пизди. Деды не за то воевали, чтобы ты пиздел. Они за наш валежник свои жизни проливали. И ты меня из себя не выводи. У меня нервы. Их лечить - это такие деньги, что нашу мамку в Таиланде залайкают до потертостей. Хочешь работать, вижу, руки к делу тянутся - вон два километра провода ничейных висят, медь два с половиной. Папка старенький, уже не залезет...

- Так у нас же самих тогда тока не будет!

(папа лихо наливает)

- Ну вот. Молодец, своим умом дошел. И что тогда тебе зимой поможет?

Клубника или валежник?

Зелені мрії темного народу

isemko — Fri, 02 Aug 2019 18:24:37 GMT

Сашко Лірник
топ-автор

Зелені мрії темного народу

Зробив паузу. Помовчав. Подумав. $CUT$

Знаєте, я нас усіх вітаю. Адже чверть притомних людей для будь-якої нації це просто захмарно високий показник. Зазвичай їх буває 8 відсотків максимум.
Так що ми ще ого-го!
Пишатися треба а не плакати,жахатися,виїздити за кордон, чи йти у "внутрішню еміграцію".

Шо, зруйновано міф про "високодуховний патріотичний народ"?
Ну так на то і міф. Ми ним жили, для нього творили, працювали, жертвували всім, воювали і волонтерили. А тут раптом- бац! - "ан дємонов то і нєт!"(цитата з фільму дитинства).
Спішу вас заспокоїти - народи всі такі. На всій земній кулі.

От вам просто записані реальні розмови народу. Отакий він виборець насправді. І не страждайте і не комплексуйте - вони хочуть саме цього:

- За кого голосувала? Так за Зеленського ж! Він наш, із бідноти. Теж проти багатих!

- Взавтра Порошенка посадять, а його гроші нам роздадуть! По три тисячі до пенсії. І ще субсидія. Нічого, жити можна буде!

- Понавідкривав магазинів і кров з нас п‘є! Я особливо оці «Коровки» люблю. Добрі дуже.

- Нашо мені твоя Україна? Якби не вона, то я зараз жив би в Польщі і горя не знав!

- У мене субсидія вийшла чотири п‘ятсот, а газу спалив на тисячу. Та ше пенсія і бджоли. Та краду трохи.Якби ще баригу посадити, то можна жити...

- Ми з жінкою розлучилися на старості років шоб і я і вона субсидію получали.А квартири в Києві здаємо. Тіки барига заважає.

- Ми ше не робили нічого, а у прораба аванс випросили і вкрали інструмент в підсобці. Я потім перфоратор продав і шуруповерт на базарі. Удачно вийшло.

- Нафіг мнє ваша УкрАіна?! Дорог нєт, старікі голодают, а ім всьо мало! І оні хатят шоб я ім налогі платіла?!
Не платіла і нє буду!

- Я от за Зеленського голосував. Ми іх здєлалі! Шоб знали!А взагалі на Польщу виїжджаю.Діти вже там давно. Зараз тіки дом продам.

- Стою собі на біржі, субсидія у мене і у мами. Машини потроху ганяю з Литви. Шо я дурний за ті копійки робити? Нехай барига робить.

- Я їх на місяць на іспитатєльний беру, а потім вигнав і нових набрав. А робота йде. Яка зарплата? Не переживай,вони собі накрадуть!

- Ото як война почалася, то я сина в Польшу відправив пересидіти. А зараз приїхав субсидію оформити і квартиру здати і знову поїде.

Приходь вночі.Побухаємо, квартал подивимось. Постукаєш - я відкрию. Та хто там те пиво щитає! Візьмемо з різних ящиків ,а пусті бутилки назад поставимо- скажемо шо то так на заводі поклали.Я ж охраннік. Чіпсів візьми. У нас на складі немає.

- Ото сидять там наверху, крадуть тонами! Понавибирали злодюг! А я на вибори не піду! Однаково нічого не зміниться!

- У нас в Донецьку всі довольні. Я дві пенсії получаю- нашу і від бандер. А я сюди зуби лікувать приїхала, бо тут дешевше і харашо.

- Депутат у нас хароший. Мені з хатою добре допоміг і газ провів. Автобуса безплатного пустив. То зара за іншого проголосую. Може ше шось в нового видеру.

- Ну і шо шо краде? Всі крадуть. А цей новий хоч шось робить, а вже потім вкраде.

- Як він не Вальцман? А хто?!
Все одно за Зеленського треба голосувати. Він наш, українець з Кіровограду. Я з його батьком робив.

- Піду за слугу проголосую. Ну того, Зеленого. За природу которий.Ми люди темні, нехай там начальство розбирається.

- Вони там наверху крадуть, а я шо дурний? Зара Зеленський буде, то він ше молодий, неопитний- і сам вкраде і я коло нього. А то потім тяжче буде.

- Дорогу він зробив. Шоб він здох! Нашо мені та дорога? Он вже на базарі не докупитися.Нічого, переживемо. І не таке переживали.

- Ти там ближче до начальства, то шо там в Києві, вже тих посадили? Кого посадили? А всіх! Понажиралися в тому Києві...

- Раніше було і комбікорму візьмеш. А шо я не можу молока взяти як я там роблю? Скоріше б Зеленський того фермера притис нарешті!

- Цей раз депутат менше платив за голос. Той раз ми з бабою тисячу взяли, а зараз вісімсот вийшло. Скупий цей раз попався.

- Дурні баби гроші в кандидата взяли по вєдомості. А то були в щот субсидії. А я не підписав і мені більше на триста гривень вийшло.

- Такі часи завів той Порошенко, що не проживеш за ті гроші. Нє, таки на роботі платять добре. Але ж то робити треба!

Всім насрати на "високі почуття" і "моральні принципи"
І справді, які можуть бути моральні принципи, коли тут пиво, чіпси, цицьки в тілівізорі показують і пісюном на роялі грають? А ви тут із своїми стражданнями,героїзмом і жертовністю. Нас тут і так непогано годують! (теж цитата)
Просто на певну мить ,в час небезпеки, народ згуртовується ненадовго. Як косяк оселедців.І в цей короткий проміжок часу може відігнати тріску чи навіть акулу. А потім знову розсипається на юніти в пошуках смачного планктону.
В 2014 році було страшно, було бздошно, було небезпечно. Могло "прилетіти" усім. Тому об'єдналися і голоснули разом, і волонтерили разом потрошку, і згуртувалися якось. А потім небезпеку локалізували,десь відсунули, дали дихати,безвізик замутили,пенсію без затримок і так далі. Акули не видно, а планктончик ось він,хароший наш.
Так що нічого неочікуваного не трапилось. Нехай вони собі воюють кому треба, а ми якось обійдемося.
І моральну базу підведемо. Не те щоб сором очі пік, але внутрішній дискомфорт іноді муляє.
Отут якраз знадобиться "корупція","бізнес на крові",ще там щось,що завбачливо підкидають з телеекранів в акурат до виборів.
А після виборів все це зникло як за помахом чарівної палички. І полилася "владна благодать".Точняк як при махровому совку. "Дорогой Лєонід Ілліч" повернувся у вигляді дрібної пародії, фарсу і сцяння в очі.
"Зелена мрія" втілилась. А хто "не давольний", так на вас чхати хотіли.
Бо решта - давольні.
Але ми не решта. Ми ідеалісти - романтики і фанатики.
Я сам на Майдані виголошував :" Дуже добрий мій народ.В нім нема іродів. Мій народ- це діамант у сім'ї народів!"
І так воно і є. Не сумніваюся ні грама.Просто хворіємо ми зараз трошки. Температурка у нас і проноси.Буває. Зелених слив наїлися просто.
Наша задача продовжувати лупати сю скалу, виховувати дітей і любити всіх цих "рабів нещасних німих".
Так, "рабів німих". Другого "запасного" народу у нас немає.
Серед них і наші брати-сестри і мами-тати.
Інших і кращих ліків за любов для одужання народу в світі не існує.
Треба продовжувати любити,виховувати,вчити.
Не можна вічно тішитись халявою, гидотним "гумором" в телевізорі, політичними шоу і пустопорожніми обіцянками. Всього на всіх не вистачить ніколи. Надовго цього театру не вистачить.
Як кажуть "тюрма красива,та чорт їй рад".
Все те лайно як припливло , так і попливе далі.
І зникне "як обри".
А нам треба цьому сприяти.Бо за нами не халява і брехня.
За нами- "яснії зорі і чистії води". Все те ,що сидить глибше в душі.
За нами Україна.
І одужання прийде.

Тренінг зе-депутата. Реальна мета, на відміну від заявленої, цілком досяжна за відведений термін

isemko — Fri, 02 Aug 2019 18:20:46 GMT

Yuri Ryabchenko
sandbox

Тренінг зе-депутата. Реальна мета, на відміну від заявленої, цілком досяжна за відведений термін

Попадання в парламент масажистів, нянь, покоївок і т.д. не нова для України подія. Дуже зручно - людина робить, що сказали без зайвих запитань. І тут чим нижчий рівень освіти, тим краще. В ідеалі особа має бути геть неписьменною. $CUT$

Слуга народу вдосконалив і зробив цю технологію масованою і вперше в українській історії (а може і в світовій) завів в парламент половину депутатського корпусу з таких персонажів.

Підстав для хвилювання більш ніж досить, але, ІМХО, не через освітній рівень. Коли чую зойки і бачу хапання за голову - "Айайайай!! 160 людей без освіти і 100 безробітніх!! Ото вони нам накерують!! Шобудешобуде!!?", то намагаюсь заспокоїти:

СПАКУХА! НІЧИМ ВОНИ КЕРУВАТИ НЕ БУДУТЬ І НІХТО ЇМ НЕ ДОЗВОЛИТЬ ПИСАТИ НІЯКИХ ЗАКОНІВ.

Іще чого!? Для цього є інші люди. А їхня справа на кнопку тиснути і не переплутати "за" і "проти".

Найняті Слугою високопрофесійні викладачі гарвардських курсів оповідають, що сім днів це зовсім не мало, бувають і коротші курси, етс. Все це маніпуляції і, я не побоюся цього слова, повна херня.

Так, курси і тренінги бувають і коротші, але підвищення кваліфікації потребує її наявність взагалі. При чому, хоча би приблизно рівну серед слухачів. В цьому мають бути зацікавлені і викладачі і учасники. Бо якщо комусь треба починати навчання з таблиці множення, то провал гарантований, команда завжди рівняється на слабшого.

Бригада модних тренерів залучена з іншою метою - виключно для медіаприкриття. І вони це знають, тому і верзуть різні нісенітниці. Обговорювати їхні слайди, чи бла-бла немає ніякого сенсу.

З зе-депутатами працюють зовсім інші коучі і з зовсім іншою метою - треба пройти хоч би таке-сяке бойове злагодження. Відпрацьовуються дії, які можуть виконувати навіть найтупіші учасники.

- Новоспечені члени віртуальної партії мають побачити одне одного і впізнавати при потребі, щоби не плутатись де чужі, а де свої.

- Провести структуризацію. Знайти здатних розуміти хоча би найпримітивніші команди. З них призначити десятників, які доводитимуть ті команди до решти і слідкуватимуть/відповідатимуть за виконання.

- Знайти тих хто може зв"язати хоч кілька слів (бажано без матюків і фєні) і дозволити їм спілкування з пресою. Визначити в яких межах. Що можна говорити, що ні.

Решті несанкціановане спілкування з журлядями суворо заборонити. У випадку, якщо притиснуть, відповідати: "Я не копенгаген в цьому питанні, читайте партійну пресу, зараз покличу старшого він відповість."

- НАЙГОЛОВНІШЕ. Відпрацювати процес голосування.

Виробити умовні рефлекси: виконуєш команду без помилок - отримуєш шматочок цукру, помиляєшся - отримуєш копняка.

Можна запропонувати програму "Фракція в смартфоні" і керувати процесом онлайн. Коли треба давити "за" - на екрані з"являється зелена пляма, "проти" - червона, "утримався" - жовта, не голосую - хрестик. Результати виводити на екран кожного десятника для оперативної роздачі копняків. Перевірити, може раптом хто дальтонік.

- Довести до відома кожного і переконатися, що дійшло, про те, як може бути мучітєльно больно у випадку свідомого голосування врозріз з фракцією і всякої іншої леще-наємовщини.

Пояснити, які ще є способи виходу із фракції, окрім вперед ногами.

Такий тренінг цілком посильно провести за сім днів. А гарвардокурсні викладачі створюватимуть позитивну картинку для ТБ.

Перед початком роботи Ради зробити перевірку, чи раптом хтось чогось не забув.